Весняний семестр «Трускавецької школи з психотерапії», присвячений двадцятиліттю проекту, формально запізнився на пів-року, бо мав відбутися у серпні 2014, коли власне і минуло цих 20 років. Ми не були впевнені восени минулого року, що зуміємо належно організувати конференцію, та й, щиро кажучи, не мали достатнього трібу, себто внутрішньо зарядженого потягу. Але після конференції, яка загалом пройшла під гаслом «Спогади заради майбутнього» (так, принаймні, завершив велику групу і загалом суть усіх дискусій навколо ювілею проф. Альфред Прітц), раптом стало зрозуміло, чому так сталося. Весна для проведення конференції – пора краща і оптимістичніша, ніж осінь. Крім того, війна на Сході України дещо вщухла (нехай позірно, нехай, можливо, не назавжди чи навіть ненадовго) і почала сприйматися значно реальніше, ніж пів-року тому. Розмови навколо неї не домінували, хоча стурбованість була очевидною. Треба думати, така позиція учасників відображала загальноукраїнський настрій доволі точно, враховуючи, що серед них були представники (небагато) усіх частин України, крім хіба що Криму.
Конференція була побудована з двох частин. У перший день за великим «круглим столом» з мікрофонами і 50 місцями (і ще стількома ж позаду столу, у «другому ряду»; загалом 107 осіб) впродовж 3 годин короткими найяскравішими спогадами вітали конференцію ми самі та австрійські гості. І таких привітань вмістилось у відведений час більше 20-и (усі організатори першого проекту 1994-1999, а також голови секцій УСП).
Після вітальної частини були доповіді у секціях, потім короткі відео-сюжети, записані під час перших семестрів проекту (1994 – 1995 рр.), 15-хвилинна скайп-зустріч з 85-річним професором Шакедом (у австрійському Альт Аузее він святкував свою останню велику групу) і традиційний бенкет з незмінно чудовою «МедОркестрою». На бенкеті, щоправда, був півгодинний відступ від звичного стандарту – театральний скетч, написаний і прекрасно зіграний психотерапевтами-акторами. Краще, ніж професійними, між іншим.
Другого дня були доповіді і майстерні за напрямками, завершені загальною дискусією і останньою великою групою. Доповіді і воркшопи, кажуть, вдалися навіть краще, ніж передбачалось. Можу коротко охарактеризувати лише психоаналітичні, на яких був присутнім. Моя доповідь у п’ятницю мала на меті показати два аспекти. По-перше, що психотерапія і Просвітництво мають значно більше спільного, ніж можна було б думати, і ця подібність вкладається у формулу «Просвітництво є свого роду терапією соціуму і через нього – особистості, а психотерапія є також і просвітництвом для особистості, а через неї – групи і соціуму». По-друге, що Трускавецький проект був і є у значній мірі культур-треггерським і просвітницьким, бо привносить у нашу ментальність правила і цінності європейського розуміння стосунків. Друга доповідь – Альфреда Прітца, присвячена проблемі психічної травми викликала опісля найжвавішу дискусію, знову ж за двома тезами: 1) не лише жертви страждають від травми, але й ті, хто її спричиняє; 2) колективна травма опрацьовується значно складніше, ніж індивідуальна. Доповідь інспірувала Олега Березюка на чудову ідею: ініціювати в рамках УСП серйозне і відповідальне дослідження колективної травми українського суспільства. Адже, не маючи жодних переконливих аргументів, ми дійсно (як було видно на прикладі доповіді А. Прітца) не можемо нікого у світі переконати у своїй правді. Третя доповідь – Вольфганга Рота – про групову терапію делінквентних підлітків, метафорично представлена через аналогії з п’єсою Максима Горького «На дне» була витримана за стандартами найкращих психоаналітичних презентацій. Кульмінацією її було резюме: іноді, особливо з пацієнтами-підлітками, які намагаються поводитись ніби у них зриває «дах», найпродуктивнішою виявляється концепція анти-груп, яка дозволяє формувати правила групового сеттінгу в залежності від потреб пацієнтів, відмовляючись від неконструктивної догматичної групової рамки. Четверта доповідь зібрала оплески «на біс» - довгі і тривалі. Її презентувала перекладач Вікторія Слюсаренко, яка на теперішній час здобула освіту групового аналітика у Австрії (Альт Аузее) і цікавиться лінгвістичними аспектами перекладу у психоаналізі. Передати коротко цю доповідь не вдасться. Її треба послухати. П’ята доповідь – Віктора Кана, аналітика, який відкрив професійні двері і дав дорогу не одному нашому колезі, сфокусувалась навколо думки про шатл-аналіз, яким він і працював з нами. Проста і оригінальна його теза, – а чи не була більшість навчальних терапій, проведених Фройдом, по-суті справи, шатловими?, - підняла вічну як сам аналіз проблему ортодоксії набуття власного досвіду. Остання дискусія, після усіх доповідей і воркшопів, затягнулась на 20 хвилин. Що говорить само за себе.
І організатори, і учасники оцінили зустріч «на задовільно», тобто були задоволені. Зокрема, наші австрійські колеги. Вони, прощаючись сказали: «Вийшла жива, правдива і нетривіальна конференція. Дякуємо»
І ми дякуємо усім учасникам, доповідачам, організаторам майстер-класів, випускникам 2015 і …непоганій весняній погоді.
Нарешті, треба сказати, що з тяжкими муками видали ми скромну книжку з дописами про власний досвід Трускавецького проекту, - але далеко неповну (чомусь не увійшли тексти Лариси Дідковської і Юрка Прохаська). На конференції, тому, вирішили її якнайшвидше перевидати – доповнену дописами інших бажаючих і 330 анекдотами, зібраними під час великих груп за п’ять перших років «Трускавця».
Не можна не подякувати за величезну та емоційну роботу при проведенні конференції організаційному стафові, яких усі знають: Ганні Дух, Ганні Лілікович, Ірині Гулич, Оксані Панасюк та Юркові Дячуку.
Після вітальної частини були доповіді у секціях, потім короткі відео-сюжети, записані під час перших семестрів проекту (1994 – 1995 рр.), 15-хвилинна скайп-зустріч з 85-річним професором Шакедом (у австрійському Альт Аузее він святкував свою останню велику групу) і традиційний бенкет з незмінно чудовою «МедОркестрою». На бенкеті, щоправда, був півгодинний відступ від звичного стандарту – театральний скетч, написаний і прекрасно зіграний психотерапевтами-акторами. Краще, ніж професійними, між іншим.
Другого дня були доповіді і майстерні за напрямками, завершені загальною дискусією і останньою великою групою. Доповіді і воркшопи, кажуть, вдалися навіть краще, ніж передбачалось. Можу коротко охарактеризувати лише психоаналітичні, на яких був присутнім. Моя доповідь у п’ятницю мала на меті показати два аспекти. По-перше, що психотерапія і Просвітництво мають значно більше спільного, ніж можна було б думати, і ця подібність вкладається у формулу «Просвітництво є свого роду терапією соціуму і через нього – особистості, а психотерапія є також і просвітництвом для особистості, а через неї – групи і соціуму». По-друге, що Трускавецький проект був і є у значній мірі культур-треггерським і просвітницьким, бо привносить у нашу ментальність правила і цінності європейського розуміння стосунків. Друга доповідь – Альфреда Прітца, присвячена проблемі психічної травми викликала опісля найжвавішу дискусію, знову ж за двома тезами: 1) не лише жертви страждають від травми, але й ті, хто її спричиняє; 2) колективна травма опрацьовується значно складніше, ніж індивідуальна. Доповідь інспірувала Олега Березюка на чудову ідею: ініціювати в рамках УСП серйозне і відповідальне дослідження колективної травми українського суспільства. Адже, не маючи жодних переконливих аргументів, ми дійсно (як було видно на прикладі доповіді А. Прітца) не можемо нікого у світі переконати у своїй правді. Третя доповідь – Вольфганга Рота – про групову терапію делінквентних підлітків, метафорично представлена через аналогії з п’єсою Максима Горького «На дне» була витримана за стандартами найкращих психоаналітичних презентацій. Кульмінацією її було резюме: іноді, особливо з пацієнтами-підлітками, які намагаються поводитись ніби у них зриває «дах», найпродуктивнішою виявляється концепція анти-груп, яка дозволяє формувати правила групового сеттінгу в залежності від потреб пацієнтів, відмовляючись від неконструктивної догматичної групової рамки. Четверта доповідь зібрала оплески «на біс» - довгі і тривалі. Її презентувала перекладач Вікторія Слюсаренко, яка на теперішній час здобула освіту групового аналітика у Австрії (Альт Аузее) і цікавиться лінгвістичними аспектами перекладу у психоаналізі. Передати коротко цю доповідь не вдасться. Її треба послухати. П’ята доповідь – Віктора Кана, аналітика, який відкрив професійні двері і дав дорогу не одному нашому колезі, сфокусувалась навколо думки про шатл-аналіз, яким він і працював з нами. Проста і оригінальна його теза, – а чи не була більшість навчальних терапій, проведених Фройдом, по-суті справи, шатловими?, - підняла вічну як сам аналіз проблему ортодоксії набуття власного досвіду. Остання дискусія, після усіх доповідей і воркшопів, затягнулась на 20 хвилин. Що говорить само за себе.
І організатори, і учасники оцінили зустріч «на задовільно», тобто були задоволені. Зокрема, наші австрійські колеги. Вони, прощаючись сказали: «Вийшла жива, правдива і нетривіальна конференція. Дякуємо»
І ми дякуємо усім учасникам, доповідачам, організаторам майстер-класів, випускникам 2015 і …непоганій весняній погоді.
Нарешті, треба сказати, що з тяжкими муками видали ми скромну книжку з дописами про власний досвід Трускавецького проекту, - але далеко неповну (чомусь не увійшли тексти Лариси Дідковської і Юрка Прохаська). На конференції, тому, вирішили її якнайшвидше перевидати – доповнену дописами інших бажаючих і 330 анекдотами, зібраними під час великих груп за п’ять перших років «Трускавця».
Не можна не подякувати за величезну та емоційну роботу при проведенні конференції організаційному стафові, яких усі знають: Ганні Дух, Ганні Лілікович, Ірині Гулич, Оксані Панасюк та Юркові Дячуку.
Постскриптум: особлива подяка учасникам цього семестру, бо дякуючи внескам ми всі змогли підтримати фінансово лікування і реабілітацію воїнів АТО.
Людмила Самсонова і Олександр Фільц. З найкращими побажаннями.
