06.02.15

Три Д – синдром - Олександр Павенцький-Фільц

   Кожен розлад, а тим більше, кожна хвороба вимагає діагнозу. Що Україна, як держава, тривалий час перебуває в стані розладу, а впродовж останнього року важко «хворіє,  сумнівів немає ні у кого. Про терміни можна сперечатись , але сутнісні ознаки нинішнього стану є очевидними.
Натомість з діагнозом суспільно-політичної хвороби, яка набирає сили на території нашої країни, значно складніше. Майже щодня ми чуємо, бачимо і читаємо десятки версій, кожна з яких має на меті наблизитися до єдино правильної інтерпретації локально-української та геополітичної ситуації року 2014 від Різдва Христового. І кожна з цих версій несе у собі долю розумного. Лише цілісний діагноз залишається поки що нез’ясованим. Так впевнено можна стверджувати, якщо взяти до уваги наступні прості та зрозумілі три

 По – перше, діагноз - це виявлення причини того чи іншого розладу (тут навіть не йдеться про медичне значення цього слова, адже слово «діагнозіс» означає розпізнавання істинного стану справ з поміж декількох варіантів); по – друге, правильний діагноз дає можливість із знанням справи виправляти виявлене порушення. Не на осліп і не інтуїтивно – хаотично, а компетентно. Третім обов’язковим компонентом вірного діагнозу є висока імовірність правильного прогнозу, тобто вміння бачити, з якими наслідками необхідно рахуватись внаслідок пережитої «хвороби«.

В медицині така ситуація є звичною. Тому віддавна медики, не маючи змоги встановити «остаточний діагноз», користуються компромісом: вони описують типові ознаки розладу, які натякають на наявність тієї чи іншої хвороби, її причини та наслідки.  І цей компроміс називається синдромом (спільною дорогою декількох характерних порушень, син-дромоном).

Мені б хотілося поділитись спостереженнями і міркуваннями стосовно нинішнього кризового синдрому. Його можна було б описати, як  ТриД (3Д )-

Отже, йдеться про типові ознаки того, що відбувається. Першою з них, без  усякого сумніву,  є ДЕЗІНТЕГРАЦІЯ. ЇЇ прояви дались взнаки  ще наприкінці ХХ століття у двох найважливіших площинах. Найперше , у сфері загально - суспільних цінностей, до тла розвалених останньою хвилею французької «культурної« революції з її самозамилуванням у постмодерному абсурді. І паралельно до цього – у дезінтеграційних територіально-політичних процесах в СРСР, колишній  Югославії, а впродовж останнього часу – в Європі та деяких арабських країнах. Не оминула ця загроза і Україну.

Другою ознакою 3Д – синдрому є ДЕПРЕСІЯ. І ця ознака має 2 площини: суспільно-економічну і масово-психологічну. У першій площині депресія є настільки очевидним тригером наростання міжнародної агресії, що це не потребує жодної додаткової аргументації. Адже і Перша і Друга Світові війни виростали з надр меланхолічного fin de siecle' (кінця XIX століття) і з великої депресії  минулих 30-х років. Тут зовсім не важко провести паралелі до суспільно-економічної депресії початку нинішньої доби.

Разом з тим, рідко береться до уваги прихована (і добре знана із психоаналітичного досвіду) особливість депресії, зокрема, механізмів її виникнення. Мається на увазі неприродне гальмування агресії, що до пори – до часу не знаходить  цивілізованого виходу назовні. Це і є психологічною складовою, яка у масовому вимірі приводить спочатку до пошуку вини всередині спільноти (або держави в цілому), а потім конвертується у знаходження винуватців назовні. Агресивне  відреагування цієї  ситуації – питання лише часу і відповідних обставин.

 Третя компонента 3Д-синдрому , на мою  думку, найменш дискутована у своїй суті. Вірніше, вона дискутується на кожному кроці, але не враховується особливий характер цієї компоненти. Я б назвав її ДИС-ІНФОРМАЦІЄЮ. Треба  уточнити: не йдеться про ДЕЗ -ІНФОРМАЦІЮ, тобто свідому маніпуляцію хибними повідомленнями  і не про пропаганду. Йдеться про інше. Слово «дис» (латинське), позначає собою «розлад» (як напр. дис-функція, дис-гармонія і т. п.). Отож, під терміном «ДИСІНФОРМАЦІЯ»  треба було б розуміти стан розладнаного інформування, себто процес, практично й усвідомлено  не контрольований.  Його критерієм міг би бути такий стан інформації, коли загальна  маса фальшивих нереалістичних, надуманих та не провірених повідомлень починає домінувати у глобально – медійному просторі. Відтак, інформаційне розладнання само по собі стає фактом дезінтеграції, а разом із тим посилює феномен масової недовіри до усього суспільного укладу, включаючи і соціальну, і економічну, і політичну складові.

З усього висловленого напрошується простий висновок: Україна виявилась тією «сильною» ланкою сучасності, яка через Майдан вперше чітко і ясно задекларувала про існування три -Д синдрому. Саме Україна виступила проти дезінтеграції ( за цілісність і непорушність території), призналась у глибокій соціальній депресії, знайшовши внутрішнього винуватця, а головне, - сформувала активний протест супроти дис-інформації у власному суспільстві. Шкода лише, що не до кінця усвідомленим залишається основний  діагноз. Натомість, «три –Д синдром» як такий  стосується не тільки, і навіть не стільки нас з вами, скільки тих, хто на цей синдром страждає найбільше  - нинішньої Європи та Росії, в першу чергу.

А прогноз…?. Якщо Україна здатна стати ще й терапевтом для цих двох «хворих», то шанси є.