Дуже давно, в найпрадавніші часи, зустрілися якось на дорозі Добро і Зло. Побачивши один одного, вони неабияк здивувалися. Бо схожість їх була такою разючою, що обидвом їм здалося, ніби вони близнюки, і що батьки порозгубили їх, коли вони ще були немовлятами. Вони почали бесідувати у затінку під великим каменем на узбіччі шляху, і дізнаючись один про одного щораз більше, збагнули доволі швидко, що доля кожного з них була такою ж подібною, як і їх разюча схожість.
Для обох вихователем була сама Природа, обидва намагались жити задля інших, обидва були мрійниками, переконаними у бездоганній безгрішності своїх намірів та вчинків. Зрештою, за що б кожен з них не брався, було настільки однаковим, а усі досягнення настільки неперевершеними, що будь-які їх намагання похвалитись один перед одним, були марними та безпідставними.
Так бесідуючи, захищені кам`яною брилою від спеки та вітру, Добро і Зло вирішили йти далі в світ разом, аби не залишатися на самоті і підтримувати один одного в усіх задумах та звершеннях. Вони покинули зручну тінь і вже хотіли було вирушати, як раптом з`ясувалось, що у одного з них виникло непереборне бажання йти до гір, що мерехтіли загадково у далині, а у другого - в бік протилежний, де обрій зливався з неосяжними водами океану.
Тоді Добро і Зло почали переконувати один одного – кожен у своєму, але ж наміри кожного з них були такими самими, лише спрямованість цих намірів виявилась протилежною.
І в цю мить, коли, здавалось, вже ані вирішувати цю суперечку, ані продовжувати її, було не під силу обом, вони побачили на дорозі молоду жінку. Лише вона наблизилась, Добро і Зло перестали сперечатись, бо та виявилась неперевершеною красунею і обоє вмить закохались у неї без тями. Аби не зрадити один перед одним своїх почуттів, бо красуня була одна, а Добро і Зло однаково бажали заволодіти нею, кинулись вони їй назустріч, домагаючись, аби вона їх розсудила і сказала, куди краще йти - до гір чи до океану. І кожен з них потаємно прагнув, аби красуня пішла лише з ним, а інший залишився приреченим на самотність. Але жінка вчинила так: підійшла до одного, відтак до другого, нашептала кожному щось на вухо, а відтак голосно, з усмішкою сказала, що їм самим слід вирішити куди йти. А ще, вона пообіцяла, що охоче піде з тим, хто запропонує кращу дорогу. Добро і Зло, забувши про свою спорідненість, почали запекло сперечатись і враз зненавиділи один одного. І кожен з них тоді подумав: якщо ми підемо втрьох, усі разом, то заради красуні доведеться звести зі світу суперника. Але ж хто знає, кому це вдасться швидше. Адже наміри та вчинки кожного з них були настільки схожими, що лише фатальна випадковість могла б дати перевагу одному з-поміж них. А покладатись на випадковість вони не вміли. І тоді в їх серцях оселився страх, і в поєднанні з ненавистю цей страх підказав їм вирішення суперечки. Добро і Зло розійшлися кожен у протилежний бік, зачаївши у своїх однакових серцях нещадну помсту до своєї знавіснілої подоби і присягаючи собі цю помсту раніше чи пізніше здійснити. Розлучаючись назавжди, кожен з них покликав за собою красуню. Але та лише розреготалася їм вслід, а слова її розляглись вздовж усієї дороги - від найдальших гір аж до океану:
„ Я ж - Заздрість! Старша сестра ваша!”
Дуже давно
