Крім теми східного фронту у засобах масової інформації України активно обговорюються ще два, внутрішні фронти. Це - гостра потреба у реформі всіх сфер нашого життя, і це - не менш гостра війна проти реформ. Будь – кому з нас зрозуміло, що воювати на два фронти, якщо один з них внутрішній, справа мало перспективна.
Крім того, боротьба навколо реформ в Україні точиться вже давно і на цьому «фронті без змін», - виснажливому і хронічному, - поховано чимало справжніх борців за гідну суверенність нашої країни. Був би цей внутрішній фронт закритий, і було б реформоване наше життя у відповідності до сучасних цивілізаційних реалій (простіше кажучи, стали б ми вже нормальною країною), не було б, мабуть, ні Майдану, ні другого справжнього воєнного фронту. Сьогодні ж, два цих фронти, не лише вичерпують останні наші ресурси, але й взаємно підсилюють один одного. Без найнеобхідніших реформ все важче вирішити виснажливе збройне протистояння, яке «потаємно» триває. А незрозумілий нікому (в т. ч. й першим особам усіх країн союзників) стан легімітизації бойовиків, що стріляють по кому хочуть і як хочуть,не дозволяє узгоджено з усією Україною реформуватися у цивілізованому напрямку. Так воно є. І відтак, в усіх на думці і на устах питання: хто і як має вирішити цю дилему, насамперед, на користь нашої держави, а вже потім, - на розумну компромісну догоду іншим вагомим учасникам конфлікту(зрозуміло кому!)?
Якщо зібрати воєдино усі можливі відповіді на це питання , написані та озвученні в ЗМІ як в Україні, так і поза її (неясними на сьогодні) межами, то легко напрошуватиметься таке резюме: для оптимального вирішення нашої кризи бракує компетентності на всіх рівнях адміністрування. З цим резюме можна погодитись, оскільки воно банально - тривіальне, або самозрозуміле. Принаймні, так сьогодні говорить кожний учасник будь-яких дискусій.
Однак до подібного висновку, як до усякого іншого, що базується на категоричному (незаперечувальному) твердженні, можна поставити додаткове питання: а якщо йдеться не про брак, дефіцит компетентності, а про щось інше? Наприклад, про хибну компетентність, як специфічний соціальний феномен пострадянського адміністративного і усякого іншого чиновництва.
Тоді відповісти на питання - хто і як має вирішити кризову ситуацію в Україні – можна лише негативно. Ніхто із тих, хто намагається знайти рішення. Адже, якщо компетентність їхня є хибною, тобто несправжньою, то й рішення їхні будуть здебільшого хибними. Варто, мабуть, додатково пояснити, що мається на увазі під хибною компетентністю. Це такі знання і вміння, які не здобуті працею над собою і професійним самовдосконаленням, а куплені або здобуті завдяки «просуванню», »сприянню», «домовленостям» і зв’язкам. Особи з хибною компетентністю само-впевнені у своїх здатностях і вміннях, але об’єктивно не мають необхідних підстав приймати рішення, впевнено та відповідально щодо реальної ситуації.
Вони складають собою окремий соціальний клас «хибно-компетентних», який адмініструє, управляє, але на папері і за допомогою документів, які відображають не дійсну ситуацію, а хибну уяву про навколишню реальність. Саме тому ми говоримо, що вже 23 роки живемо у країні, де є Конституція, що не діє, і де є закони, що не виконуються.
Адже ніхто сьогодні особливо не сперечається з тим, що «компетентність» більшості важливих документів для реального функціонування нашої держави у багатьох випадках є хибною, або іншими словами - не діє. Більше того, клас « хибно – компетентних» пронизує усе суспільство показними деклараціями, намірами і протоколами, методами боротьби з корупцією і удосконалення реформ. І все це не тому, що названий клас не хоче бути ефективним, - як ми найчастіше думаємо, - а не може і не вміє інакше, ніж плодити безплідні папери і собі подібних. Своє ж невміння та свою хибну компетентність цей клас змушений захищати видимістю ідей та рішень, оскільки їх вміння та здатність є також видимими. Справедливості заради треба сказати, що чимало важливих та зафіксованих рішень останнього часу є значно ефективнішими, ніж раніше.
Отож, на питання – хто і як має вирішувати кризу в Україні, є два варіанти відповіді.
Перший: тільки не клас «хибно – компетентних», бо він заведе нас у несправжню державу.
Другий: справді компетентні, якщо їх допустить до рішень клас «хибно–компетентних». Який же вихід із ситуації? Якраз з цим суспільство запекло бореться.
Він є – простий та очевидний. Це спонтанний процес, що його у сучасній науці називають аутопоезісом, себто самовільним і неухильним процесом конструктивного вирішення кризи. Саме на цьому шляху Україна може виявитись однією з найпередовіших держав нинішнього, такого непростого світу!
